Малевич та Україна

Найвідоміший і в Україні, і у світі знавець творчості Малевича, мистецтвознавець і професор Дмитро Горбачов чимало сил витратив на те, щоб довести: Малевич був українцем. Та й сам супрематист часто писав листи українською мовою, надихався мотивами української народної творчості та вважав себе українцем. Спецпроект Бібліотеки українського мистецтва докладно розповідає, що саме пов’язує Малевича з Україною.

1. Місце народження — Київ

Будинок на вулиці Бульйонській (тепер-вулиця Казимира Малевича) у Києві, де народився художник

Казимир Малевич народився у Києві, сталася це важлива подія у 1879-у році. Батько — поляк, директор цукрових заводів, мати — українка з Полтавщини, домогосподарка. Обоє батьків були родовими дворянами. Прізвище «Малевич» зустрічається в Польщі, Литві, Україні, Білорусі.

Народився Казимир в маєтку своєї рідної тітки Марії Оржеховській на вулиці Жилянська (орієнтовно номер 62-65). Цей район Києва і тоді вважався престижним. Хрестили Малевича в костелі св. Олександра в Києві.

До 17 років майбутній художник жив з батьками, в основному в селах і невеликих містечках, де працювали цукрові заводи — на Поділлі (Ямпіль — до 12 років), на Харківщині (Пархомівка, Білопілля — з 1900-о року), на Чернігівщині (Вовчок, Конотоп — 1893-1895).

Таким чином, з упевненістю можна стверджувати, що Казимир Малевич виріс і сформувався в Україні.

2. Вплив української народної творчості

Мотиви писанок у творчості Малевича

Усе життя Казимир Малевич усіляко підкреслював, що його художнє бачення світу сформувало українське село. Цей факт підтверджують і мистецтвознавці, що досліджують творчість художника ось уже 80 років після його смерті.

Українська селянська хата, білостінна мазанка, багато яких Малевич бачив в українських селах, де був поширений настінний розпис, відіграла помітну роль у його супрематичній та кубистичній творчості. На Харківщині, де художник прожив з 12 до 15 років, він бачив розмальовані печі і навіть спостерігав, як їх розписують.

А ось що згадував сам Казимир Северинович:

«Село займалося мистецтвом (цього слова я тоді не знав). Словом, воно робило такі речі, які мені дуже подобалися. У цих ось речах і крилася таємниця моїх симпатій до селян. Я з великим хвилюванням дивився, як роблять селянки розписи, і допомагав їм мазати глиною підлогу хат і робити візерунки на печах. Селянки прекрасно зображували птахів, конячок і квіти. Усі фарби виготовлялися на місці з різних глин та синьки. Я пробував перенести цю культуру на печі у себе вдома, але не виходило. Говорили, що я брудню груби. Діставалося і парканам, і стінам сараїв тощо.»

За ескізами Малевича та інших прогресивних українських художників того часу, в тому числі й Олександри Екстер, майстрині села Вербівка на Київщині робили вишивки на шаликах і подушках, хустках і скатертинах — і продавали їх у Києві, Москві та Берліні як зразки народних промислів. У каталозі виставки сучасного декоративного мистецтва «Супрематисти — селянській артілі» за 1915-й рік зазначено, що Малевич зробив два ескізи для шаликів і один ескіз для подушки.

«Найближча аналогія до супрематизму — геометричний розпис подільських хат, писанки з їх астральними знаками, візерунки плахт — магічний код стихій (вогню, землі, води)», — пише Дмитро Горбачов.
 

3. Українська мова

Автограф письма Малевича к И. Жданко и Л. Крамаренко

Малевич часто писав листи українською мовою, а іноді — на якійсь веселій суміші російської та української мов, з чого можна було зрозуміти, що останню він знає дуже добре. Ось, наприклад, цитата з листа Малевича дружині художника Льва Крамаренка Ірині Жданко (збереглися, до речі, її спогади про те, як вони з Малевичем малювали пейзажі Святошино у 1930-у році):

«В Київі кажуть еди хоч відбавляй — вишні черешні та друга ягода що росте пиля самої землі. От би добре було вареників з сметаною та оцієї ягоди з молоком та с сахаром. Еще кажуть поросята в будинку вчених на обід можна брати».

(Лист написано 3 липня 1931 в Ленінграді, де тоді панували голодні часи).

4. Педагогічна діяльність

18 березня 2015 року в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури відбулося урочисте встановлення портрета Малевича серед інших видатних викладачів. Фото: Леся Мазанік

З 1928-о по 1930-й роки Казимир Малевич викладав у Київському художньому інституті, який на той час набув слави «українського Баухауза», а серед професорів його були Олександр Богомазов, Віктор Пальмов, Лев Крамаренко та інші зірки живопису. Цими ж роками датується активність Малевича в українській пресі — кілька десятків його статей про новаторство в мистецтві було надруковано у журналах Нова генерація (Харків) і «Альманах-авангард» (Київ).

У КХІ Казимир Северинович викладав на педагогічному факультеті, за власними його словами, «лікував» студентів від реалізму, від психологічної розгубленості перед складною світовою культурою, від внутрішньої загальмованості і невпевненості, від «живописної неврастенії» та «кольоростраху». Аналізуючи твори студентів, професор Малевич з’ясовував, який художній вплив пригнічує волю кожного з них і який «додатковий елемент» культурних вражень допоможе їм знайти власний напрямок у мистецтві.

18 березня 2015-о року в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури (так зараз називається КХІ) відбулося урочисте внесення портрета Малевича в ряди портретів інших видатних викладачів цього навчального закладу.

5. Пісні

За свідченнями друзів і знайомих, Казимир Малевич дуже добре співав — у нього був бас. Особливо весело проходили вечори, коли з бандурою з’являвся художник Володимир Татлін — грав українські мелодії, а Малевич співав. Племінник художника, Юрій Зайцев, навіть згадує одну з улюблених пісень дядька:

Гуде вітер вельми в полі,
Реве ліс ламає,
Козак журиться сердешний,
Долю проклинає.
Гуде вітер вельми в полі,
Реве ліс ламає,
Плаче козак молоденький,
Що робить не знає…

6. Голодомор

Казимир Малевич — єдиний український художник, у творчості якого відбився Голодомор 1932-1933-о років, від якого померло від 4 до 10 мільйонів українців. Так, на малюнку олівцем, відомому під назвою «Де серп і молот, там смерть і голод» (цитата з популярної у 1920-30-і роки народної пісні), зображені три фігури, риси обличчя у яких замінені на серп і молот, хрест, труну.

Багато з «селянських» картин, які Малевич активно писав у 1930-х роках, містять у собі завуальовані повідомлення. Наприклад, відсутність облич. Крім того, майже всі картини того періоду неправильно датовані. «Оскільки це — картини протесту, вони спеціально датовані більш раннім часом», — коментує мистецтвознавець Олександра Шатських.

«Малевич був єдиним художником, що показав трагічне становище українських селян під час злочинної насильницької колективізації», — пише французський історик мистецтва, автор кількох монографій про Малевича Жан-Клод Маркаде.

«Де серп і молот, там смерть та голод»

7. Смерть

Як і багато видатних діячів української культури, Казимир Малевич став жертвою сталінізму. Художник взагалі збирався переїхати з Ленінграда до Києва на постійне місце проживання, але саме у 1930-у році Йосип Сталін оголосив чистку всім без винятку фахівцям високої кваліфікації, називаючи їх «буржуазними інтелігентами». З Київського художнього інституту в той рік «вичистили» всіх опитаних професорів і першокласних художників — Льва Крамаренка, Євгенія Сагайдачного, Федіра Кричевського, Михайла Бойчука, Казимира Малевича.

У тому ж 1930-у Малевича стали катувати в Ленінградському ОГПУ. Під тиском йому вводили воду до сечогінного каналу — вимагали зізнань у шпигунстві. Пізніше розвинулася хвороба простати, через яку Малевич і помер 15 травня 1935-о року.

Друзі Малевича згадували, що він хотів бути похованим з розпростертими руками — у формі хреста, мотиви якого, до речі, дуже часто зустрічаються у творчості художника. Так і сталося — Казимира Севериновича кремували у Москві, в супрематичний труні у вигляді хреста. Над могилою було встановлено дерев’яний кубічний монумент із зображенням чорного квадрата. Після похорону ходило багато чуток: наприклад, про те, що Малевич був похований одягненим у червону мантію.

Одне з останніх фото Малевича за життя — з третьою дружиною Наталією Манченко. 1935, Ленінград.

8. Автобіографія

У власних автобіографічних замітках Казимир Малевич виступає як українець. Щоб не бути голослівними, просто наводимо кілька цитат із цих нотаток:

«...мене все міцніш тягнуло до Києва. Неповторним залишався у моїй пам'яті Київ. Будинки, вимурувані з кольорової цегли, гориста місцевість, Дніпро, далекі обрії, пароплави. Усе його життя впливало на мене дедалі більше. Селянки човниками перепливали Дніпро, везли масло, молоко, сметану, заповнюючи береги і вулиці Києва, надаючи містові особливого колориту.»
 

«...Це був Лев Квачевський. Він був студентом пейзажного класу Академії мистецтв у Петербурзі. День у день ходили ми з ним на етюди влітку, навесні і зимою, верстов по тридцять за день. Цілу дорогу сперечалися. Припиняли суперечку тільки тоді, коли сідали полуднювати. Згадували Україну. Він та я були українці.»

«Жив я тоді (у віці 16 років. — Ред.) в Конотопі. О, славне місто Конотоп! Воно всеньке лисніло від сала. На базарах і біля станцій довгими рядовицями сиділи за столиками тітки, котрі називалися сальницями, від них пахло часником. На столиках було навалено купи найрізноманітнішого сала, вудженого і невудженого, з смачною шкіркою, лежали крильцями ковбаски, я ламав їх на шматки і їв, як їли на базарах люди. Я сростав серед цього українського сала і часнику в Конотопі».