Депортація кримських татар: цифри і факти
За рішенням Державного комітету оборони СРСР №ГОКО-5859 від 11 травня 1944 року про виселення всіх кримських татар з території Криму, яке підписав особисто Йосип Сталін, з Кримської АРСР в Узбекистан і сусідні райони Казахстану і Таджикистану було переселено понад 180 тисяч кримських татар. Невеликі групи також були відправлені в Марійську АРСР і ряд інших регіонів РРФСР.
Проект рішення ДКО підготував його член, народний комісар внутрішніх справ Лаврентій Берія. Очолити операцію з депортації було доручено заступникам Народних Комісарів держбезпеки і внутрішніх справ Богдану Кобулову та Івану Сєрову.
Офіційно депортація кримських татар обґрунтовувалася фактами їхньої участі в колабораціоністських формуваннях, які виступали на боці нацистської Німеччини під час Великої Вітчизняної війни.
Рішення ДКО звинувачувало «багатьох кримських татар» у зраді Батьківщині, дезертирстві з частин Червоної Армії, що обороняли Крим, переході на бік противника, вступі в сформовані німцями «добровольчі татарські військові частини», участі в німецьких каральних загонах, «звірячих розправах по відношенню до радянських партизанів», допомоги німецьким окупантам «у справі організації насильницького викрадення радянських громадян в німецьке рабство», співпраці з німецькими окупаційними військами, створенні « татарських національних комітетів», використанні німцями»для цілей закидання в тил Червоної Армії шпигунів і диверсантів».
Депортації також піддалися і кримські татари, які евакуювалися з Криму до заняття його німцями і встигли повернутися з евакуації за квітень-травень 1944 року. Вони не жили в окупації і не могли брати участь у колабораціоністських формуваннях.
Операція з депортації почалася рано вранці 18 травня і закінчилася о 16:00 20 травня 1944 року. Для її проведення були задіяні війська НКВС у кількості понад 32 тисячі осіб.
Депортованим відводилося від декількох хвилин до півгодини на збори, після чого їх на вантажівках транспортували до залізничних станцій. Звідти ешелони під конвоєм відправлялися до місць заслання. За спогадами очевидців, тих, хто пручався або не міг йти, іноді розстрілювали на місці.
Етапування до місць поселення тривало близько місяця і супроводжувалося масовою загибеллю депортованих. Померлих наспіх ховали поруч із залізничним полотном або не ховали взагалі.
За офіційними даними в дорозі загинула 191 людина. Ще від 25% до 46,2% кримських татар загинули в 1944-1945 роках від голоду і хвороб через відсутність нормальних умов проживання .
В Узбецькій РСР тільки за 6 місяців 1944 року, тобто з моменту прибуття і до кінця року, померло 16 052 кримських татар (10,6 %).
У 1945-1946 роках в місця депортації були заслані ще 8 995 кримських татар – ветеранів війни.
У 1944-1948 роках тисячі населених пунктів (за винятком Бахчисарая, Джанкоя, Ішуні, Сак і Судака), гір і річок півострова, назви яких мали кримськотатарське походження, були замінені на російські.
Протягом 12 років, до 1956 року, кримські татари мали статус спецпереселенців, що мав на увазі різні обмеження в правах. Всі спецпереселенці були поставлені на облік і були зобов'язані реєструватися в комендатурах.
Формально за спецпереселенцями зберігалися громадянські права: вони мали право брати участь у виборах.
На відміну від багатьох інших депортованих народів СРСР, які повернулися на батьківщину наприкінці 1950-х років, кримські татари були позбавлені цього права формально до 1974 року, фактично ж — до 1989 року.
У листопаді 1989 року Верховною Радою СРСР депортація кримських татар була засуджена і визнана незаконною і злочинною.
Масове повернення народу до Криму почалося лише наприкінці горбачовської «перебудови».
