П’ять найпоширеніших жалів помираючих
Одна жінка (в даному випадку її ім’я не важливе) багато років працювала в хоспісі. Її обов’язком було полегшення стану помираючих пацієнтів. Таким чином, вона буквально проводила з ними їхні останні дні та години. На основі своїх спостережень вона склала рейтинг основних жалів людей, які підійшли до самого краю життя.
Отже, 5 найпоширеніших жалів помираючих:
1. Я шкодую, що в мене не вистачило сміливості жити життям, яке було б правильним саме для мене, а не тим, якого від мене очікували інші.
Це найпоширеніший жаль серед людей. Коли люди усвідомлюють, що їхнє життя майже завершилося, вони можуть озирнутися назад і легко побачити, які їхні мрії залишилися нереалізованими. Більшість людей ледве намагалися здійснити хоча б половину своїх мрій і мусили помирати, знаючи, що це сталося лише через вибір, який вони зробили або не зробили.
Дуже важливо спробувати реалізувати принаймні деякі зі своїх основних бажань на своєму життєвому шляху. З моменту, коли ви втрачаєте здоров’я, стає вже надто пізно щось робити. Здоров’я приносить ту свободу, яку дуже мало хто усвідомлює, поки не втрачає її.
2 Мені шкода, що я так багато працював.
Це відчуття було в кожного пацієнта чоловічої статі, про якого я піклувалася. Вони сумували за своєю молодістю та за своїми стосунками. Деякі жінки також висловлювали такий жаль. Але оскільки більшість із них належали до старшого покоління, вони, як правило, не займалися зароблянням грошей для сім’ї. Усі чоловіки, з якими я працювала, глибоко шкодували про те, що витратили більшу частину свого життя на одноманітну працю для забезпечення засобів до існування.
Спрощуючи свій спосіб життя, можна зменшити потребу в доходах, які, як вам здається, необхідні. Створюючи більше простору у своєму житті, ви стаєте щасливішими та більш відкритими до нових можливостей.
3. Мені шкода, що я не мав сміливості висловлювати свої почуття.
Багато людей придушували свої почуття, щоб зберегти певні стосунки з іншими. Як наслідок, вони погоджувалися на посереднє існування і ніколи не ставали такими, якими б хотіли себе бачити. Виникнення багатьох хвороб було пов’язане з відчуттям гіркоти та обурення.
Ми не можемо контролювати реакції інших. Хоча спочатку люди можуть реагувати на зміни, які ви вносите у стосунки, небажаним для вас чином, у кінцевому підсумку це піднімає стосунки на новий, здоровіший рівень. Найкраще так чи інакше позбуватися нездорових стосунків зі свого життя.
4. Мені шкода, що я не підтримував зв’язки зі своїми друзями.
Часто ці люди навіть не усвідомлювали всієї цінності підтримки контактів зі своїми старими друзями, поки до їхньої смерті не залишалося кілька тижнів, і вже не завжди була можливість їх розшукати. Багато хто був настільки поглинений власним життям, що дозволив своїй дружбі роками проходити повз них. Було багато глибоких жалів про те, що їхній дружбі не було приділено стільки часу й зусиль, скільки вона заслуговувала. Усі сумують за своїми друзями, коли помирають.
Людям, які ведуть активний спосіб життя, властиво недооцінювати значення дружніх стосунків. Але коли ви стоїте на порозі смерті, матеріальні аспекти життя втрачають своє значення. Звісно, люди хочуть, щоб їхні фінансові справи були в якнайбільшому порядку. Але не гроші і не статус зберігають у кінцевому підсумку своє значення. Вони хочуть принести якусь користь тим, кого люблять. Але зазвичай вони вже занадто хворі та втомлені, щоб якось впоратися з цим завданням.
5. Мені шкода, що я не дозволив/дозволила собі бути щасливішим.
Цей вид жалю був напрочуд поширеним. Багато хто до кінця не усвідомлював, що їхнє щастя — це питання вибору. Вони були підпорядковані звичкам і усталеним уявленням. Вони перебували в полоні «комфорту» звичного способу життя. Через страх перед змінами вони прикидалися перед іншими і перед собою, що були задоволені своїм життям.
Джерело: Regrets of the dying
