Чому наші військовики не готові битися, чому здають ворогам зброю і техніку.

Справа не лише в командирах, не лише в поганому вишколі.

Справа в тому, що в нашій країні відповідають за наслідки дій не ті, хто приймає рішення, а виконавці. Ті, хто приймають рішення, у нас завжди безкарні.

Для того, щоб виправдати покидьків, які призначені на керівні посади, нав'язали злочинне за суттю поняття незаконного наказу. Мовляв, якщо начальник покидьок і дає незаконний наказ, то ти не повинен його виконувати. А якщо виконаєш – що ж, сам винен, чому підкорився злочинному наказу.

Можливість сумніву в законності наказу руйнує дисципліну, руйнує бойовий дух. Тому відповідати за наказ і його наслідки повинен лише той, хто наказав, і ні в якому разі той, хто виконав.

Для цивільних повторю три фундаментальних принципи.

1. Не буває злочинних наказів!
2. Не буває наказів, які можна не виконувати!
3. Кожен військовик або поліцейський, які добросовісно виконав будь-який наказ, завжди чистий перед законом!

Якщо підлеглий добросовісно виконав наказ начальника-покидька, він не повинен за це відповідати. За це повинні відповідати інші особи. Першим той, хто такий наказ віддав. Другими ті, хто покидька рекомендував і призначив на посаду. Якщо військовик добросовісно виконав вимоги статуту, то він не має відповідати за наслідки, навіть якщо через це загинули безневинні.

Без цього не буде дисципліни, не буде рішучих дій.

Щоб не було покидьків на офіцерських посадах, потрібно докорінно змінити саму сутність офіцерського корпусу. Необхідно надати офіцерським зборам право заперечити просування по службі будь-якому офіцеру через недовіру до його моральних якостей. Необхідно надати офіцерським зборам право за мирного часу висловити недовіру командиру через його недостойні, безчесні вчинки, за якою недовірою командир має бути негайно знятий з посади і призначений на нижчу посаду, а у разі другої недовіри звільнений з військової служби за службовою невідповідністю.

Сьогодні за ґратами перебуває офіцер, який стріляв в майданівців під час атаки ними будівлі СБУ в Хмельницькому, вбив і поранив кількох.

Його слід випустити, виправдати і нагородити за неухильне виконання статуту, наказів та інструкцій.

Інакше кожен офіцер Збройних Сил, міліції, спецслужб в першу чергу буде думати не про те, як виконати наказ, а про те, чи не покарає його за це наступна влада. Водночас за ґратами нема жодного з тих публічних політиків і чиновників, чия вина перед країною за знищення людей на майданах набагато більша за того майора.

Я неодноразово пояснював під час Майдану, що марно закликати бійців переходити на бік Майдану. Що боротися потрібно не з Беркутом, а з тими, хто приймає рішення, з тими, хто віддавав накази. Що потрібно штурмувати не стрій бійців ВВ на Грушевського, а маєтки Клюєвих, Льовочкіна, Пшонки, Захарченка, інших можновладців.

Ми проклинаємо беркутню, а поруч з нами вільно живуть і відчувають себе панами ті, хто приймав рішення, єфремови, клюєви, льовочкіни, чечетови, лукаші, онищенки, калетники, симоненки, всілякі суддівські, прокурорські і мусорські покидьки рангом нижче.

Ми спрямовуємо ненависть на тих, хто виконував накази і продовжуємо розмовляти, а дехто і тиснути руки справжнім винуватцям, справжнім упирям.

Це вигідно владі, і минулій, і теперішній. Це дає їй впевненість у власній безкарності. Це руйнує країну, це руйнує основу оборони.

Якщо командир і боєць знатимуть, що за розстріл посібників окупантів, які намагаються відібрати у нього зброю або в інший спосіб прямо завадити виконанню бойового завдання, його не покарають, за добу в Україні не буде жодних «сепаратистів».

Стверджую як воєнний експерт.