Дівоче прізвище Софії — Саймон. Через шість років після її народження родина маленької українки емігрувала до Пенсильванії. У Рівному, де вони до того жили, її батько Шмуель Саймон мав ювелірну майстерню, але у США сім'я з шістьма дітьми ледве зводила кінці з кінцями.

Доля була не надто прихильною до них — невдовзі помер єдиний годувальник. Дітям рано довелося подорослішати. Софія працювала в магазині, власник якого запропонував їй одружитися. Ансель Льоб (Ansel F. Loeb) був старший за неї та мав статки. Деякий час, перебуваючи у шлюбі, Софія працювала вчителькою молодших класів. Утім, особливих почуттів між подружжям не було — і вони розлучилися.

Жінка здобула журналістську освіту, працювала репортеркою New York Evening World — популярної на той час газети. З особливим завзяттям вивчала гуманітарні науки, цікавилася мистецтвом. Писала вірші, оповідання та статті на соціальні теми. Ба більше — порушувала болючі питання вдів, сиріт і дітей, які залишилися без батьківської опіки. Однією з перших проводила інформаційні кампанії у США. Зокрема, пропонувала виділяти вдовам кошти на утримання дітей до шести років, щоб їм не доводилося віддавати їх до дитячих будинків.

Зрештою Льоб довела владі, що держава повинна взяти на себе цю турботу. Кредо Льоб у боротьбі за життя сиріт: «Не благодійність, а шанс для кожної дитини». Друзі казали, що власних дітей вона не мала, але сім років свого життя присвятила боротьбі за права чужих малюків.

Кожна її публікація знаходила відгук і підтримку американської аудиторії. Ніхто не здивувався, коли кандидатуру Льоб висунули на посаду президента комітету дитячого соціального забезпечення. Перший її успіх — замість 100 000 доларів вдалося отримати неймовірну суму з державного бюджету — 4 500 000 доларів.

При цьому в комітеті вона працювала як волонтерка — не отримуючи нічого, окрім громадської підтримки. Її основним доходом були статті, які вона надсилала до різних видавництв.

У 1925 році Перший Міжнародний конгрес із добробуту дітей у Женеві ухвалив резолюцію пані Льоб, яка підтверджувала право малюків на життя в родині, а не лише в дитячих будинках. А яскраву доповідь журналістки про сліпих дітей у США одностайно підтримала Ліга Націй.

Поступово Льоб стала помітною громадською діячкою, з її думкою рахувалися. Софі домоглася запровадження у сорока двох штатах США пенсії, яка виплачувалася жінкам-вдовам; успішно реалізувала ще кілька соціальних проєктів разом із новоствореним Фондом жінок-вдів та відомою єврейською активісткою Ханною Бахман-Ейнштейн.

Крім того, вона погодилася виступити посередницею між владою Нью-Йорка та міськими таксистами у боротьбі за їхні права. До її особистих заслуг також можна віднести розголос навколо відмови меценатові Хекшеру у будівництві дитячого майданчика в Центральному парку. Софі, піднявши громадськість, допомогла реалізувати цю ідею, попри аргументи влади про заборону будівництва майданчика в історичному центрі Нью-Йорка.

Саме на цьому місці на честь Софі Льоб «за невтомну працю на благо дітей» після її смерті у 1929 році було встановлено меморіальний фонтан (п'ятигранний фонтан із джерельною водою із зображеннями персонажів з «Аліси в Країні див» Льюїса Керролла).

Не так давно майданчик повністю реконструювали. До речі, автором фонтану став відомий скульптор Фредерік Джордж Річард Рот — той самий, який першим у Нью-Йорку вшанував собаку Балто, що врятував у 1925 році ціле місто від епідемії дифтерії, вирушивши по сироватку. Цей сюжет описаний у кількох книжках і ліг в основу однойменного мультфільму Саймона Веллса (1995 рік).

Софі Айрін Льоб і сьогодні входить до числа видатних американських жінок, які брали участь у соціальних та політичних реформах початку ХХ століття.