Розсекречені документи КДБ дають змогу відтворити і передумови цієї аварії, і те, що сталося безпосередньо 26 квітня 1986 року, і те, як радянська влада боролася — або не боролася — з наслідками аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

Такої катастрофи, як Чорнобильська аварія, не могло не статися. Вона була не результатом помилки оператора, який зробив щось не так. Це був наслідок системної помилки — помилки, якою була сама радянська система. Будівництво Чорнобильської АЕС супроводжувалося постійними проблемами, і про це повідомлялося у звітах КДБ керівництву партії. Але, як завжди в Радянському Союзі, збудувати хотіли швидше, ніж було заплановано. Кожен прагнув вислужитися перед вищим керівництвом, тому темпи будівництва постійно пришвидшувалися. Доповідні записки КДБ, що супроводжували будівництво, просто рясніють повідомленнями про використання неякісних матеріалів, крадіжки обладнання, про те, що замість потрібних труб або цегли використовували інші, і так далі. І все це лише для того, щоб устигнути до чергової річниці.

Зрештою запустили перший енергоблок — і відразу ж почалися проблеми з його роботою. Ми маємо документи, які свідчать про те, що ще до 1986 року на ЧАЕС сталося кілька серйозних аварій. Про це, звичайно ж, майже ніхто не знав. Перший інцидент стався 1978 року. Більш серйозна аварія сталася у вересні 1982 року. Були аварії і в 1983-му, і в 1984-му. І лише те, що сталося 26 квітня 1986 року, вже не вдалося приховати, і про трагедію дізнався весь світ.

У розсекречених документах КДБ чітко видно, які цілі ставила перед собою влада в перші години, перші дні й перші тижні після аварії. Так от, першим завданням було не порятунок людей. Головною своєю справою радянська влада вважала припинити поширення інформації, не допустити, щоб про трагедію стало відомо в Україні, у Союзі й тим більше за кордоном. Саме тому відкладалася евакуація населення (вона розпочалася лише через 36 годин). Саме тому в перші години після аварії не було зроблено дуже важливих кроків, які могли б пом'якшити її наслідки. Усе робилося для того, щоб, як говорили тодішні керівники УРСР, не сіяти паніку.

Ось одна з перших доповідних записок КДБ на ім'я першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького. У ній повідомляється, що о 1:25 ночі сталася аварія на 4-му енергоблоці ЧАЕС, унаслідок чого почалася пожежа, а також наведено дані про рівень радіації. Резолюція Щербицького на цьому документі: «Що це означає?» Людина, яка мала ухвалювати рішення, просто не розуміла, що сталося. Від неї не можна було очікувати адекватних дій.

Є графік, з якого видно, що радіаційний пік у Києві припав на 11–12 годину дня 1 травня — саме на той час, коли на Хрещатику проходила святкова демонстрація.

Є документи, які показують, як КДБ намагався перешкоджати поширенню інформації, як супроводжували іноземних журналістів, зокрема кореспондентів CNN та ABC, як підсаджували до них свою агентуру, яка мала розповідати, що в країні все спокійно, що влада дбає про здоров'я людей і хвилюватися немає причин.

Катастрофа та її наслідки відіграли чималу роль у розпаді Радянського Союзу. Радянська влада, як і будь-який тоталітарний режим, пропонувала людині своєрідну угоду: в обмін на вашу свободу ми гарантуємо вам безпеку і те, що вам не доведеться брати на себе будь-яку відповідальність. (Власне, ця тотальна безвідповідальність, яку насаджувала радянська система, і стала головною причиною Чорнобильської трагедії.) При цьому люди, які публічно демонстрували свою лояльність до системи, мали можливість вижити. І саме ці найбільш лояльні до влади люди найбільше постраждали від наслідків аварії на ЧАЕС. Вони вірили системі, не вірили чуткам, не вивозили дітей із зони радіаційного забруднення, вийшли на першотравневу демонстрацію... Це призвело до втрати лояльності. Люди перестали вірити владі.

Крім того, лояльність людей трималася на міфі про могутність і непереможність держави. Але аварія показала, що держава, яка стверджувала, що здатна перемогти у ядерному протистоянні, не може впоратися з мирним атомом, не може подолати наслідки техногенної катастрофи. Патерналістське світосприйняття почало руйнуватися. Люди були змушені рятувати самі себе. Руйнувалося саме ядро «совка» — очікування того, що держава все зробить за тебе.

Був тут і суто політичний аспект. Горбачовська перебудова і гласність спочатку майже не торкнулися України. УРСР залишалася заповідником застою, а Щербицький був упевнений, що зможе ізолювати республіку від «шкідливих впливів» з Москви. Але Чорнобильська аварія настільки підірвала владу Щербицького, що демократизація в Україні пішла навіть значно швидше. А без цього Горбачов, можливо, не втримався б при владі так довго. Якби консервативні сили в московському керівництві мали можливість спертися на Щербицького та його номенклатуру, вони могли б піти на реванш раніше й рішучіше, ніж це сталося у серпні 1991 року.

У 1986 році здавалося, що світ остаточно розділений. Країни демократичного світу почувалися спокійно. Умовна залізна завіса мала захистити вільний світ від тоталітаризму. Але, як показала Чорнобильська катастрофа, від наслідків тоталітарного панування не можна сховатися навіть за залізною завісою. Інформація про аварію стала відомою світові вже 28 квітня 1986 року, коли радіоактивна хмара дісталася Швеції. І тоді весь світ заговорив про загрозу, яку становить Радянський Союз. Таким чином, Чорнобильська катастрофа посилила вплив вільного світу на процеси, що відбувалися в СРСР.

Невипадково повідомлення КДБ про зародження нових протестних рухів в УРСР датуються саме 1986 роком. Уже влітку цього року з'являються сигнали про поширення листівок антирадянського змісту. У 1987 році, до першої річниці трагедії, готувалися масові акції протесту проти приховування владою правди про аварію. Влада, звичайно, перешкоджала цим рухам чекістськими методами. Але це вже був кінець радянської влади. У 1988 році в Україні розпочався потужний національно-демократичний рух. Він складався з різних течій. Хтось боровся за права української мови й культури, хтось — за легалізацію Української греко-католицької церкви, хтось ставив перед собою політичну мету створення незалежної України. Але особливо сильним був екологічний напрям — рух тих, хто вимагав правди про Чорнобильську аварію та її наслідки.