Колишній президент України Леонід Кучма дав інтерв'ю українській службі Бі-Бі-Сі. Нижче зібрані головні його заяви в інтерв'ю.

Про те, чи очікував Кучма вторгнення Росії в Україну:

«Стосовно агресивної природи путінської Росії в мене ілюзій теж не було ще з 2003 року, коли під час першої спроби московського зазіхання на український Крим я віддав наказ стріляти на ураження, якщо росіяни таки спробують вдертися на наш острів Тузла. І я розумів реальний рівень російської загрози, адже був непогано поінформований з різних джерел.

Але, попри все це, російська навала стала для мене потрясінням. Напевне, я до останнього підсвідомо сподівався, що в того, хто віддав цей нелюдський наказ, таки лишалося щось людське».

Про прорахунки Володимира Путіна:

«Я вважаю, що Путін вдерся до нас, бо не вірив, що його за це хтось покарає. Не вірив у згуртованість Заходу навколо підтримки України, не вірив у західні санкції, які здатні вкрай негативно впливати на Росію.

Очевидно, що це стало для нього неприємним і болючим "сюрпризом", з яким він не знає, як впоратися. Цілком можливо, що, отримавши превентивне санкційне попередження і зрозумівши серйозність намірів Заходу, Путін побоявся би віддати наказ про наступ.

Мені здається, що насправді, якщо говорити про емоційну складову, Путін сьогодні хотів би, щоб усе, як у казці, якось відкрутилося, якось відігралося назад. Щоб 24-го лютого ніби не було.

Адже бліцкриг провалився, причому провалився внаслідок фатального прорахунку Путіна. (...) Путін хотів знищення української держави, а отримає він наше друге народження. Саме цим шляхом ми сьогодні йдемо — шляхом утвердження єдиної української нації, яка усвідомила себе і готова битися за власну ідентичність».

Про Володимира Зеленського та українську владу:

« Ніхто не може робити правильно геть усе. Але, з огляду на небувалу екстремальність та критичність ситуації, українська влада робить набагато більше і набагато краще, ніж хтось міг уявити і очікувати від неї до російського вторгнення.

Особливо, якщо в ній спочатку вбачали тільки дилетантів, як, наскільки мені відомо, ставився до наших керівників Путін. Черговий фатальний прорахунок Кремля. А я, в свою чергу, щиро радий, що ще навесні 2019 року повірив у великий потенціал і чесність намірів Володимира Зеленського та підтримав його.

На найвищому, стратегічному рівні, як мені здається, Зеленський все робить правильно (...) Найголовніше: правильно, що з найпершого дня президент і Верховний головнокомандувач лишається на посту, відмовившись від будь-яких пропозицій залишити столицю. Одне це стало дуже важливим чинником того, що ми вистояли у найважчі дні та тижні вторгнення».

Про те, як і коли може закінчитися війна:

«Перш за все — не треба розраховувати на те, що ось-ось помре Путін. Що санкції ось-ось економічно вб'ють Росію. Що російський обиватель раптом прозріє та вийде на антивоєнний протест. Нічого такого не буде. Україна має битися і вирішити усе на полі бою.

Звичайно, підсвідомо всім нам хотілося б, щоб кінець війні настав якнайшвидше, просто зараз, адже кожну мить може загинути ще один наш воїн на фронті, ще одна дитина під російським обстрілом. Але я не думаю, що війна скоро закінчиться. Те, як Путін гарячково збирає по тюрмах армію, а по східних автократіях — зброю, свідчить про те, що він все ще хоче вигризти якусь "перемогу".

Як війна може скінчитися? У конфліктах сучасного, цивілізованого світу зазвичай намагаються шукати рішення win-win, прийнятного результату, коли в тій чи іншій мірі перемагають усі, і немає переможених "вчисту".

Це не наш випадок. Надто багато приніс горя, руйнування і жахіть на нашу землю Путін. Вбито сотні українських дітей — не знаю, як після цього шукати компромісу. Градус вже піднято так, що у цій війні переможець може бути лише один — і я вірю, що саме ми будемо цим переможцем.

Втім, зараз "прийнятний результат" для різних сторін настільки різний, що навіть за наявності доброї волі — якщо припустити таку фантастику стосовно Кремля — поля перетину майже немає.

Для України неприйнятно залишати свої землі, а головне — своїх людей — під окупацією. Для російської влади неприйнятно виглядати в очах свого населення та Заходу невдахами та "лузерами", а саме це, на думку Кремля, означало б відхід з окупованих земель.».